Шевчук А. В.,
магістрантка кафедри
інструментального виконавства
УДПУ імені Павла Тичини
Науковий керівник – Калабська В. С.
СКРИПКОВА ШКОЛА – ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
1. Одним із видів академічного музичного мистецтва є скрипкове виконавство, яке в Україні має більше ніж столітню історію, а на сучасному етапі представлено яскравими, самобутніми виконавцями.
2. Становлення, розвиток та досягнення скрипкової школи є постійним предметом дослідження науковців, мистецтвознавців та педагогів. Увесь масив науково-методичної літератури можна ми поділяємо на п’ять груп.
3. До першої групи науково-методичної літератури – у якій висвітлено питання роботи над художнім твором та скрипковою технікою, інтерпретація та психологія виконавства – відносимо праці корифеїв скрипкової радянської школи: Л. Ауера, Л. Гинзбурга, В. Григорьева, Б. Струве, І. Ямпольського та інших, які були опубліковані у ХХ ст.
4. Друга група – праці, що висвітлюють історичний аспект скрипкової школи. Так, наприклад, Ю. Волощук дослідив основні напрями розвитку вітчизняного скрипкового мистецтва першої половини ХХ ст., зокрема поліетнічний зміст підготовки виконавців в Одеській скрипковій школі кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.; З. Ядловська – тенденції розвитку українського скрипкового мистецтва 60-80-х рр. ХХ ст.; Р. Солтіс – полікультурний феномен Львівської стурнно-смичкової школи; М. Білецька проблеми українського скрипкової школи у контексті світового скрипкового мистецтва та інші.
5. Третя група (найбільша) – розвідки з скрипкового репертуару: жанрово-стильовий, структурно-смисловий, методико-виконавський та порівняльний аналізи. Цікавими є праці О. Бахталовської «Виконавський структурно-смисловий аналіз на прикладі «Українських думок» для скрипки і фортепіано Василя Безкоровайного», «Жанр сонати для скрипки соло в епоху бароко (методико-виконавський аналіз)»; Д. Карлов «Порівняльний аналіз виконавських редакцій музичного твору як зразок феномену множинності виконавської інтерпретації (на прикладі Концерту для скрипки з оркестром П. І. Чайковського)»; А. Мельник «Тенденції жанрово-стильової динаміки української скрипкової мініатюри другої половини ХХ – початку ХХІ століть»; Т. Омельченко «Українські сонати для скрипки та фортепіано 70-90-х років ХХ ст. (виконавські проблеми осмислення фактурно-жанрової організації тематизму)»; І. Пилатюк «Скрипкова творчість Мирослава Скорика в соціокультурному контексті другої половини ХХ століття»; С. Саднюк «Скрипкові концерти Людвіга Шпора: на шляху до романтизму»; Т. Слюсар «Камерно-ансамблева соната середини ХХ століття у творчості представників польської гілки галицької музичної культури А. Солтиса і Т. Маєрського» та інші.
6. Четверта група науково-методичних робіт присвячена виконавським засобам на скрипці. Виконавські засоби музичної виразності як інтонаційної системи сучасної скрипкової музики досліджував І. Андрієвьский; особливоті акордового виконання скрипкової музики бароко (на прикладі сонати ля-мінор для скрипки соло Й. Баха) вивчала Л. Зарубайко; проблеми звуковидобування на скрипки – І. Ларичева; основи професійного звуковидобування скрипаля висвітлив Г. Повалій та інші.
7. П’ята група досліджень розкриває формування певних умінь і навичок підготовки скрипаля: О. Андрєйко «Роль свідомості у процесі формування технічної майстерності скрипаля»; К. Завалко «Формування музично-виконавської культури майбутнього вчителя музики (скрипаля)»; М. Мороз «Досвід підготовки скрипалів у діяльності Л. Ауера»; Г. Повалій «Євген Шпіцер і проблеми виховання музиканта-струнника» та інші.
8. Таким чином, різноманітні за тематикою наукові дослідження (історія скрипки, виконавські засоби, скрипкова література, формування умінь і навичок скрипаля та інші) свідчать про зацікавленість науковців, педагогів, митців скрипковою школою. Найбільше досліджень зроблено у напрямку висвітлення скрипкового репертуару. Перспективним, на нашу думку, є розвідки та висвітлення регіонального скрипкового мистецтва.