Линовицька А. О.,
аспірант Черкаського
національного університету
імені Богдана Хмельницького
ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ МАЙБУТНІХ МИТЦІВ ЗАСОБАМИ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА
Декоративно-прикладним мистецтвом називають мистецтво виготовлення предметів, що мають художньо-естетичні й звичаєво-обрядові властивості. Художня цінність декоративно-прикладного мистецтва полягає у його пізнавальній, естетичній, комунікаційній функції. У ряд декоративно-прикладного мистецтва входять художньо виконані меблі, посуд, одяг, килими, ювелірні вироби, іграшки та інші предмети, а також вишивка, орнаментальний розпис і скульптурно-декоративна обробка інтер’єра і фасадів будівель, облицювальна кераміка, вітраж і т. п. У декоративно-прикладному мистецтві використовуються найрізноманітніші матеріали, зокрема: дерево, кістка, метал, скло, тканина, нині й штучні матеріали та багато інших.
Особливість декоративно-прикладного мистецтва міститься в самій назві – це мистецтво носить прикладний характер. На відміну від станкових творів, твори декоративно-прикладного мистецтва, як правило, не втрачають зв’язку з утилітарною функцією (художньо-образний зміст лише у взаємодії з навколишнім середовищем). Творчість митця у декоративно-прикладному мистецтві підпорядковується проблемі середовища, тобто комплексного її розв’язання у синтезі з архітектурою, де середовище – це простір, наповнений взаємовідносинами людей, це єдиний духовний і матеріальний світ, створений творчими зусиллями всіх видів мистецтва.
Низка вчених, зокрема Є. Антонович, Р. Захарчук-Чугай, М. Станкевич зазначають, що в цьому виді мистецтва застосовується близько 20 матеріалів і ще більше їх різновидів, існує понад сто технік і технологій художньої обробки цих матеріалів. Вони стверджують, що декоративно-прикладне мистецтво є найбільшою й найбагатшою галуззю художньої творчості [1, с. 17].
Головна мета навчання студентів дисципліні «Декоративно-прикладне мистецтво» – це виховання різнобічно і гармонійно розвиненої особистості з глибоким розумінням традицій, культурних цінностей свого народу. Національно-стильові особливості культури народу є зразком синтаксичного мислення народу. Це – неповторні атрибути давніх національних традицій, специфічні характери образів, самобутні риси народних обрядів, вбрання тощо.
Л. Корбюзьє зауважує: «Звертаючись до народного мистецтва, варто… брати його філософію». Це вимагає від митця проникнення в духовно-естетичну суть традицій, сприйняття народного не як сукупності декоративно-конструктивних якостей, а як цілісного світорозуміння. Такий підхід повинен дати позитивні результати, незаперечні творчі перемоги [3].
Звернення до традиційно народного мистецтва та поєднання його із сучасним дає можливість створити своє, оригінальне, насичене естетичним смаком мистецтво, з високою професійною культурою для свого глядача й споживача. Самобутня, унікальна художньо-естетична культура України – запорука діалогу зі світом на рівних. Залучення студентів до виготовлення творів декоративно-прикладного мистецтва дає творчі здобутки із збереженням традицій, і як відомо, без ґрунту, без фундаменту – немає майбутнього.
У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького зміст дисципліни «Декоративно-прикладне мистецтво» включає такі його види: пластичний (паперова пластика – 3-й рік навчання), ажурно-силуетний (витинанка – 3-й рік навчання), поліхромний (батік – 4-й рік навчання).
Під час навчання студенти оволодівають специфікою декоративно-прикладного мистецтва, відображають дійсність через видовий образ і узагальненість, умовність форми, наочну декоративність, святковість. В основі творів пластичні й колірні властивості форми. Основний прийом в арсеналі студента – творча стилізація природніх форм і створення на цій основі тематичних орнаментів – геометричних, рослинних, зооморфних, антропоморфних, тератологічних і композицій, серед яких можна виділити три рівні ідей або функцій – «магічно-обрядові (суб’єктні, спрямовані на людину й рід); світовідчуттєві (об’єктні, зміст у поглядах на природу); естетичні (сума естетичного змісту виробу, ідей і матеріалу)» [2]. Студенти вчаться враховувати такі аспекти, як: єдність художньої форми і практичного призначення виробу, побудова речей відповідно до властивостей і можливостей матеріалу; зв’язок художньої форми з технологічними способами її обробки.
Викладач передає студентам художні навички, техніку й технологію створення виробів декоративно-прикладного мистецтва, методи роботи, народні мотиви тощо. Набуття майстерності відбувається на основі головних принципів – повтору, варіації та імпровізації. Після відпрацювання повтору і варіації студенти переходять до імпровізації у створенні власних композицій. Ознакою набутого досвіду є художньо-естетичні твори, що характеризуються лаконізмом виражальних засобів, відточеністю прийомів виконання, економністю, відчуттям матеріалу, знанням його виразних можливостей.
Отже, декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою системи художньої освіти та за своїм виховним потенціалом сприяє розвитку художньо-естетичному смаку майбутніх митців, їх професійному становленню.
Список використаних джерел:
1. Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво: [навч. посіб.] / Є. А. Антонович, Р. В. За харчук-Чугай, М. Є. Станкевич. – Львів : Світ, 1993. – 272 с.
2. Ільїна Н. В. Композиція в декоративно-прикладному мистецтві [Електронний ресурс] // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка – Режим доступу: http://bo0k.net/index.php?bid=9098&chapter=1&p=achapter. – Назва з екрана.
3. Le Corbusier. L ‘Art décoratif d ‘aujourd’ hui / Le Corbusier. – Éditions Crès, Collection de L ‘Esprit Nouveau”, Paris, 1925