ФАКУЛЬТЕТ МИСТЕЦТВ Кулікова К. Р. РОЗВИТОК ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

Кулікова К. Р. РОЗВИТОК ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

Кулікова К.Р.,
магістрантка кафедри
образотворчого мистецтва
УДПУ імені Павла Тичини

Науковий керівник – Побірченко О. М.

РОЗВИТОК ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА У ПРОЦЕСІ СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

Художньо-творча майстерність специфічне та складне явище створення нового, такого про яке не було відомо, не зустрічалося та не спостерігалося. Це міжнауковий феномен який охоплює психологічний, філософський, естетичний, етичний, мистецтвознавчий та педагогічний аспекти.

Поняття художньої майстерності (у широкому розумінні) естетична наука трактує як рівень професіоналізму художника, що залежить від таланту, праці, загального культурного і духовного розвитку творчої особистості, ідейно-естетичних настанов; у вузькому – як уміння володіти образотворчо-виражальними засобами того чи іншого виду мистецтва [1]. Художня майстерність характеризується також високим рівнем оволодіння технікою виконання мистецького твору. Але, це зводить поняття художньої майстерності до технічного вміння. Відтак, технічно грамотно виконаний художній твір без творчого натхнення, свідчить лише про ремісничу умілість автора.

Технічна майстерність володіння зображальним матеріалом для художника − це спосіб вираження думок (що виявляється в характері форми, об’єму, фактури того, що зображується) та засіб досягти найбільшого ефекту і виразності художнього образу в рисунку, графіці, живописі, скульптурі [5].

Художня майстерність є необхідною умовою творчості і проявляється в різних її аспектах. Зокрема, «в позитивній якості художнього задуму, в умілій і винахідливій розробці сюжету, у виразності композиції та в повноті пластичних і колористичних засобів вираження, а також у бездоганному володінні технікою даного виду мистецтва» [3, с. 285].

Творчість, це – діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей (художня творчість); те, що створено внаслідок такої діяльності, сукупність створеного [4, с. 1139], а також, діяльність, пройнята елементами нового, вдосконалення, збагачення, розвитку [2, с. 513].

Результатом творчої діяльності художника є створення художнього образу, формування якого пов’язане з розвитком процесів пізнання об’єктів зображення. Психологічна наука художній образ визначає як специфічну для мистецтва форму відображення дійсності та виразу думок і почуттів художника.

Естетика трактує художній образ як цілісний феномен. Цілісність образу визначається – реалістичністю та почуттєвою детермінованістю, що наближає художній образ до дійсності. Художній образ також позначається умовністю та парадоксальністю які є атрибутами творчого мислення художника. Цілісність та лаконізм є основними формами прояву образності і наочними показниками виразності композиції.

Науковці визначають метафору і порівняння як альтернативні, дещо алогічні, способи утворення просторово-образного мислення. Загальною, ж, ознакою образу є багатозначність, а характеристикою сприйняття – системність та багатомірність. Зазначені характеристики хоч і стосуються образу сприйняття, але вони цілком притаманні і загальному поняттю художнього образу. Метафоричність є спільною характеристикою мислення художника та образу у мистецтві.

Створені образи завжди мають емоційне забарвлення і поєднуються з елементами оцінки. Більшість дослідників визначають емоційність провідною ознакою художнього образу. Здібність до формування образів у свідомості є специфічною ознакою творчої уяви художника (О. О. Мелик-Пашаєв). Саме вона визначає вищий рівень ієрархії художньо-творчих здібностей – художню обдарованість. Художній образ – це чуттєвий образ, що виражає собою переживання, емоції, оцінки, художні ідеї. Образ повинен адекватно виражати внутрішній, духовний зміст твору.

Виділяють образи відчуттів, образи сприйняття, образи уявлення, образи уяви. Відтак, незалежно від форми прояву, художній образ проходить всі етапи формування на рівні свідомості та підсвідомості художника.

Художньо-творча діяльність є найскладнішим процесом. Виділяють три найважливіших складових художньо-творчого процесу. Це – сприйняття (вивчення об’єкта або явища), творчий задум або формування художнього образу в свідомості художника, практична робота (створення твору у вибраному матеріалі).

Художнє сприйняття є результатом двосторонньої взаємодії. А саме, дія об’єкта зображення на художника через органи чуття і дія самого художника на образ, який формується у його свідомості. Найбільш цінною діяльністю художника на даному етапі вважається здатність якнайповніше та найправдивіше скласти уявлення про те, що зображується.

Творчий задум, творче мислення у формуванні художнього образу є найскладнішим процесом у створенні художнього твору. Він проявляється у інтенсивності роботи та ухваленні несподіваних рішень (які можуть змінювати манеру виконання задуму). У мисленні художника (виконавця творчого задуму) розрізняють репродуктивну та репродуктивно-творчу діяльність. Репродуктивна дає об’єктивні знання про об’єкт який зображується, а це репродуктивно-творча характеризується створенням нових ідей, теорій, концепцій на основі чого виникають образи уявлення. Тобто, «…об’єктивні знання і ідеальні уявлення в різних комбінаціях дають основу для народження художнього образу в свідомості художника» [5, с. 48].

Створення зображення відбувається на основі репродуктивної та репродуктивно-творчої діяльності. Залежно від переважання однієї з них зображення може бути навчальним, в якому відображено конкретні особливості натури, або творчим, де виявляється особисте бачення зображуваного (узагальнення, ідеалізація, художність).

Важливими аспектами розвитку художньо-творчої майстерності майбутніх учителів образотворчого мистецтва є:
– розвиток уміння мислити цілісним художнім образом (поглиблене пізнання художнього образу йде від змісту та форми які взаємопов’язані, а майстерність є цілісною та динамічною);
– розвиток уміння вільно володіти образотворчими засобами (майстерність полягає у вмінні бачити нове та глибоко аналізувати його через засоби мистецтва, воно передбачає вільне, доведене до автоматизму, володіння засобами та технікою мистецтва);
– розвиток рефлексивного творчого мислення (здатність бачити проблеми власної професійної діяльності, модифікувати її за рахунок власних внутрішніх ресурсів, самостійно здійснювати свій вибір, нести відповідальність за прийняті рішення);
– неперервність творчої освіти (власні зусилля та свідома спрямованість до самоосвіти).

Список використаних джерел:

1. Мастерство художественное [Электронный ресурс] // Краткий словарь по эстетике. – 

2. Новий тлумачний словник української мови : у 3 т. Т.2 : А-К : 42000 слів / уклад. В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. 2-ге вид., випр. К. : Аконіт, 2008. – 926 с.

3. Оверчук В. В. Творчість: психологічний, культурний і духовний аспекти / В. В. Оверчук // Іван Огієнко у діалозі культур і духовності (Огієнківські читання у Чудодієвому): Збірник наукових праць / [за ред. проф. П. Ю. Сауха]. – Житомир : Вид-во ЖДУ імені І. Франка, 2010. – С. 285-294.

4. Словник української мови / Кер. В. В. Німчук та ін. / відп. ред. В. В. Жайворонок. – К. ВЦ «Просвіта», 2012. – 1320 с.

5. Туманов І. Складові художньої творчості та їхнє значення для розвитку творчих здібностей у процесі навчання мистецтву [Электронный ресурс] // Туманов Ігор. – Режим доступу: http://prima.lnu.edu.ua/Pedagogika/periodic/visnyk/23/06_tumanov.pdf – Назва з екрана.